Покутські Карпати або казка наяву!

ПОВЕРНУТИСЯ ДО ВІДГУКІВ

Відгук про похід: ПОКУТСЬКІ КАРПАТИ
Автор: Галина Матусевич
м. Львів

Карпати... Що може бути краще гір, а тим більше, у рідній Україні! Свіже повітря, краєвиди, цікаві знайомства. Цілковита насолода, душа радіє та відпочиває ;)

Цієї весни мені вдалось відвідати Покутські Карпати. Вони були такі різні – сніжні і зелені, з болотом і пожухлим листям під ногами, з дощами і гарячим сонцем, що обпікало руки та обличчя, з лісами, де шепоче вітер, а вночі так тихо-тихо! Чого там тільки не має!

День 1

Рано вранці на вокзалі Івано-Франківська зібралась наша невеличка компанія з 11 осіб – гід Василь Сулятицький (вам однозначно треба з ним познайомитись), його брат та 9 учасників з різних куточків країни. Так як прогноз погоди передавали не дуже радісний, то було вирішено пройти маршрут з кінця.

Ми закинули рюкзаки в автобус і поїхали у Верховину! По дорозі Василь розповідав різні байки та історії з життя. Три години промайнули непомітно.

На ночівлю зупинились у місцевих в хатині, звичайно ж не безкоштовно і ніякий дощ був не страшний :)

За домовленістю ми спочатку відвідали Музей гуцульських народних інструментів ім. Романа Кумлика. Цей музикант був справжнім віртуозом і після його смерті справу продовжила донька  Наталія Гузак, яка теж вміє грати на десятках музичних інструментів. Для нас ця пані провела екскурсію, співала веселі коломийки та вигравала на цимбалах, різних сопілках, звичайно ж на трембіті та колісній лірі!

Наступним ми відвідали Музей карпатської магії, а саме мольфарства. Мольфари то карпатські знахарі і провидці, справжні чарівники як у казках. Тут представлені речі побуту, трави, навіть змії в банках, якими користувались мольфари.

Година вже була доволі пізня, тому, на жаль, в Музей українського фільму "Тіні забутих предків" ми не потрапили (був вже зачинений), а вирішили погуляти селищем і оглянути його з гори.

Після прогулянки під дощем, ми відправились до будинку, де затишно розташувались у кімнатах, приготували вечерю та познайомились за чаєм.

День 2

Після теплого ліжечка ой як важко було вставати... Схили були вкриті хмарами і знову збиралось на дощ! Та нам кортіло вже у гори, полишити цивілізацію і відправитись на зустріч новим пригодам.

Усе навколо так і пашіло життям, зеленіли та цвіли дерева, буяли трави, а повітря, яке повітря....

Коли спинились пообідати в лісі, то почався сніг. Уявіть, 30 квітня і сніг!? А ще холод! Важко навіть нарізати ковбасу на канапки, холодно, але так красиво!

Ідеш лісом, а сніг лежить, лежить ще з зими, мабуть :) Западає в черевики і тільки й думаєш, якби не втрапити в калюжу. Навколо все поросло мохом, де-не-де видніються крокуси та анемони, земля вкрита гілками ялинок, шишками і хмари, так низько...Поміж гілок пробігають саламандри, а у водоймах сидять маленькі ящірки.

Неймовірне видовище! Ні в казці сказати, ні пером описати...

Ми й не зчулись як опинились біля колиби. А хмари і далі оповивали світ, ні видимості, ні краєвидів, нічого :) У хатинці розпалили багаття, зварили борщ і довгий час гомоніли.

Полягали спати на нарах з дерев'яних дощок. У шпарини прокрадався холод, тому більшість учасників позамерзала трошки і не могла заснути :)

День 3

Уххх, зате як зранку смакує чай! Гарячий.. і ще каша, куліш!

Так як видимості не було й надалі, нам доводилось фантазувати, за бажанням, можна було уявити мавок та лісовиків, навіть вовкуна чи чугайстра, які ходять десь зовсім поруч :)

Ближче до середини дня потепліло, тому ми затримались довше на галявині з крокусами, десятки, сотні крокусів, рай посеред снігів та болота...і десь там в тумані невидий Ротило, який ми не відвідали через непогоду.

Піднявшись ще вище трапилось диво! Хмари розступились і ми побачили засніжені вершини, увесь Чорногірський хребет, величний і ще такий суворий...

Пообідавши на сонечку, 4 екстремалів (нам стало сумно і ми не знали на що підписуємось :)) вирушили, ні, вилетіли і побігли, чим дуж погнали до наступної колиби. А то не мало не багато, а ще 6 кілометрів лишалось до кінця цього дня :)

На жаль, хатина була зайнята іншими туристами і я вирішила потім провести ніч у палатці ;) Як же ж було тепло і файно!

Інша частина групи прийшла пізніше і ми зайнялись приготуванням їжі. Всі без перебільшення були виснажені, адже сьогодні ми подолали 18 км. Гречка з ковбасою та кисіль  (який ніяк не міг зваритись) дуже потішили перед сном :)

День 4

Останній день походу зустрів нас неймовірним краєвидом! Вилазиш з палатки, а там такеееее....

Поснідавши вівсянкою ми зробили останній ривок, а саме нас чекав спуск в Микуличин.

Дорогою вниз ми затримались на горі Ягідна, щоб вдосталь пофотографуватись і посмажитись на сонечку.

Погода видалась чудова, було спекотно і ніхто б нам не повірив, якби якомусь перехожому розповісти про сніг, і дощ і тумани, які нас переслідували....Василь назвав поіменно усі вершини ген там десь на обрії, шкода не було папірця під рукою, щоб усі записати :)

І ось... лісовою стежиною ми вибрались знову до цивілізації, вже чути шум поїзда і машин, а он і перший будинок...

Переодягнулись і поїхали до міста. Першим ділом прибувши до Івано-Франківська ми пішли в "Десятку" куштувати фірмові циганські деруни, чи за бажанням банош або інші не менш смачні страви та напої. Після цього, за традицією, Василь проводить екскурсію містом... Тут і ратуша і старі вулички, храми, парки та місцеве озеро...

Натомившись, нагулявшись настав час прощатись...

Адже все має початок та кінець, але враження... Вони назавжди залишаться в наших серцях! Чи не так!? :)

10.05.2017 р


Походи для тих, хто відпочиває з природою Екскурсії для тих, хто шукає відпочинок на вік-енд