Чарівний світ Карпат!

Відгук про похід: ПОКУТСЬКІ КАРПАТИ
Автор: Бадель Тетяна, 32 роки
м. Овідіополь

Завдяки команді Пройдисвіта, я знову відкрила для себе чарівний світ Карпат. Почалася наша неймовірна подорож як завжди з зустрічі на вокзалі у Івано-Франківську. Збір невеликої групи – всього шість чоловік разом з нашим гідом Володимиром Сулятицьким, й подавляюча більшість дівчата. Швидко ділимо продукти, перепаковуємо рюкзаки та самі запаковуємось в бус. Попереду нас чекає дорога до Верховини. Через несприятливий погодний прогноз Володя прийняв рішення, що маршрут ми будемо проходити навпаки: стартанемо з кінцевої точки й підемо до старту-фінішу. По дорозі слухаємо короткий екскурс в назви карпатських селищ, який проводять нам Володя з водієм на пару. 

Приїхавши до Верховини, поселяємося в пана Василя в його чудовій садибі. Сьогодні в нас день комфорту!). Швиденько перекушуємо та вирушаємо гуляти Верховиною. Відвідуємо музей Магії, Музей-хату Тіні забутих предків та оглядову вежу. На закуску лишаємо відвідини місцевої пивоварні)))

Стомлені та сповнені натхнення на наступний день лягаємо спати. В ночі паде сильний дощ з блискавками та громом, що обіцяє нам на ранок «чудову» дорогу.

Отже, день другий. Поснідавши, та запакувавши свої наплічники прощаємося з газдою та вирушаємо в путь. Сьогодні на нас чекає приблизно 12 км шляху. Лише виходимо за подвір'я як починає накрапати дощ. Тож доводиться зупинятися й діставати дощовики. Поволі прощаємося з Верховиною та цивілізацію й заглиблюємося в ліс. По дорозі натикаємося на перші кущі чорниці й, здається, я знаходжу свій  наркотик! Володі доводиться нас буквально гнати далі. А далі починається найцікавіше – болотяне бездоріжжя. Я як завжди не оминула нагоди впасти в багнюку. Швиденький перекус й далі в путь. Гори в молоці, моросить дощик. Під ногами чмокає багно – коротше кажучи романтика. Але не зважаючи ні на що ми йдемо досить швидко й досить рано приходимо на місце стоянки – полонину Веснарка. Вона поблизу колиби, де мешкають пастухи й лісоруби. Й цілий табун коней!!! Добрі люди не залишили нас без прихистку та прийняли до себе в колибу, обігріли біля вогню та накормили грибочками та напоїли горілочкою.

Якаж то насолода посушити мокрі ноги біля вогнища!!! Потім ходили по гриби, й вже наша черга була частувати пастухів кускусом з грибами. Спали на дерев'яних нарах. Всю ніч лив рясний дощ. Серед ночі прийшли ще люди – лісоруби, але не надовго.

День третій. Такий же сірий й похмурий як й попередній. Накрапає дощ. Повільно їмо, повільно збираємося. Нікому не хочеться знову лізти в ту багнюку. Але сьогодні найдовший наш перехід – 20 км болотом та бездоріжжям. Там де були дороги зараз місцями справжні озера. Прощаємося з конями та йдемо. Сьогодні всі мовчазні й похмурі – такий настрій відповідає погодним умовам. Йдемо вже не так швидко. Моє травмоване вчора коліно нестерпно болить. Але все ж таки просуваємося вперед. Дощ то є то нема. Гір так й не видно. Стаємо на невеликий передих біля якоїсь колиби, але вона замкнена. Тож йдемо далі. Доходимо до слідуючої. Тут живуть люди – знову пастухи. Питаємо чи можна пообідати на подвір'ї – нас пускають на веранду та ще й приносять буц. По одеськи, то бринза. Смачненько перекушуємо та рушаємо далі. Попереду ще десятка бездоріжжя та болота. Нарешті доходимо до чергової полонини й вже на самому прикінці шляху я знову загриміла в болота, та так, що підіймали всією групою.

Підходимо ближче. Навкруги пасуться отари овечок та корівок. Трохи поодаль стадо коней. В колибі пастухи варять сир. Проводять нам невелику дегустацію та дають погрітися біля вогню. Колиба невелика тож місця нам тут не вистачить. Вирішуємо знайти більш менш сухіше місце на вигоні біля лісу. Розбиваємо палатки, розводимо вогнище. За весь похід то наша єдина ночівля в палатці. Потроху готуємо вечерю. Сьогодні в нас справжній бенкет, бо по дорозі ми назбирали купу грибів, тож в нас цілий казан на вечерю, та ще й на сніданок лишиться.

Довго сидимо біля вогнища, вечеряємо, балакаємо, ласуємо смачним чаєм та солодощами. Нарешті йдемо спати. Вночі знову паде дощ.

А на ранок прокидаємося під корову-діджея. То створіння байдуже лежить на траві та жує жуйку, а дзвіночок в неї на шиї безперервно дзенькотить. Значить треба прокидатися й збирати речі. Зранку нас чекає сюрприз. В останній день походу сонечко вирішило змилостивитися над нами й вийти з-за хмаринок. Туман поволі розсіюється й погода налагоджується. Тож складаємо рюкзаки й стартуємо на фінішну пряму до гори Ягідної, а там вже й Микуличин близько. По дорозі насолоджуємося довгоочікуваними краєвидами. Й от вже близиться кінець нашої подорожі від того стає трохи сумно, бо не хочеться розлучатися з хорошою компанією та з Карпатами. Але на нас вже чекає автобус, що одвезе нас назад до Франківська. Там ми ще трохи погуляємо містом, посмакуємо смачненьким пивом в «Десятці» та трохи понастальгуємо про наші пригоди й втомлені й задоволені роз'їдемося по домівках в різні куточки України, з думкою про гори, що запали глибоко в наші серця.

Велика подяка всій команді Пройдисвіта за чудову організацію цікавих подорожей та походів. Я вже не перший раз ходжу та подорожую з вами й переконуюся дедалі більше, що свого часу зробила правильний вибір саме на користь вашої команди!!!

04.07.2018 р