Дощ/сніг/град, або ЯК я провела 6 ДНІВ У КАРПАТАХ

Відгук про похід: МАРМАРОСИ: ВІД ПОПА ДО ПОПА
Автор: Христина Павлучкович
м. Стрий

Зазвичай коли викладаю фотки з гір, вони завжди гарні, я б навіть сказала, ідеальні. При цьому за кадром залишається справжнє похідне життя – таке як воно є, прекрасне в своїй неідеальності, відображаючи суворі правила гір. Цю частину я завжди залишаю для себе як щось дуже особисте.

Сьогодні зроблю виключення і постараюсь передати суть. Не всі зрозуміють, але це й не для всіх!

Похід від Попа (Мармароського) до Попа (Чорногірського) організований ПройдиСвіт. Загальна протяжність – близько 60 км, час – 6 днів разом з добиранням до Франківська і назад. Взагалі, маршрут нескладний, організатори казали, навіть люди з астмою його проходили. Але навіть простий маршрут може стати непростим, якщо так вирішить природа.

І от ти піднімаєшся крутим схилом майже по альпійському лісу в надії побачити вершину з неймовірними краєвидами – Піп Іван (1936 м) Синє як море небо не віщує біди, а легка лісова прохолода овіває голову, потихеньку очищуючи її від інформаційного сміття. Здавалося б так іти можна вічність.

І тут десь високо над собою чуєш дзвіночок – це гуцул спускає в село отару овець. На вузькій стежці опинився корок, ми – туристи, чемно поступаємось справжнім володарям гір, які в свою чергу піддаються добірній лайці пастуха.

– Сучі морди!! Й**на ти, скотино!, – кричить гуцул і чесно кажучи складається враження, що то він не до овець, а до нас. Але ні, привітався, протер лоба і в тому ж дусі продовжує, – Де ви йдете!? Там дощ, сніг, град паде!

Тоді ми ще не знали, що ця фраза стане коронною, а відео з нею – на вагу золота. Тим не менш посміялись і пішли далі, продовжуючи свої високоінтелектуальні бесіди. Діма вкотре нагадав, що в нього за спиною кіло цукру, який, як виявилось, їсть всього декілька людей з групи. А ще кава і пальник, бариста він навіть в горах бариста, як то кажуть, талант не проп’єш. Саня з Едом пародіюють гуцула, дівчата – все ще леді.

Часом ми були схожі на тих овечок, хоч Яніна Гушпіт, наш провідник, вела з нами більш лагідно, ніж пастух зі своєю отарою)) Жартую…

Жарти взагалі зробили цей похід! Коли таки піднялись на Піп Іван майже в +30, тоді коли бігли до ночівлі, бо на вершині почули грім і чорні загрозливі хмари змінили на прозорому небі пухнастих білих котиків, коли ночували на українсько-румунському кордоні, а наші прикордонники розказували де краще назбирати дрова. Спасибі вам! І головне тоді, коли сім годин в майже +10 після спеки пройшли під невпинним дощем спочатку лісовою дорогою, а потім по хребту. Ось тут і був дощ/сніг/град… Гуцул таки щось знав)))

За густим туманом і поривчатим вітром ховались українська Чорногора і румунський Фаркеу, вирубані полонини і густі ліси. Час від часу Яна зупинялась, розказуючи, що по праву руку від нас, що з іншого боку, а ми, розбалувалі мармароським сонцем, включали фантазію і згадували пісні, переспівуючи на свій лад.

В цей момент я всім своїм єством вірила, що рано чи пізно погода заспокоїться, і взагалі – цей час найкращий, щоб відпочити душею і головою від цивілізованого ідеального світу. Всім, хто йдуть в Карпати знайте, коли синоптики кажуть, що рівень опадів піднімається на 4 мм, то йдеться не про загальну кількість дощів, а про рівень води у ботінках кожного!!

Скажете ми ненормальні, божевільні люди!? О так! Всі щасливі трохи божевільні. Бо щастя, як виявилось, ховалося в деталях – у розділених на маленькі частинки батончиках, у джерельній воді, в добірній каві з цукром, яку до того всі пили без)) у теплому одязі і борщі принесеному в намет.

І в людях, які поряд з тобою так само як і ти приймають момент повністю таким, який він є і готові поступитись своїм комфортом просто тому, що в даний момент так треба.

Тільки разом можна відчути всю красу зіркового неба, повнолицього місяця, ранкового теплого сонця після зливного дощу, розгледіти веселку як промінчик надії серед густого туману, коли спускаєшся з крутої гори і здається кінця краю їй нема, розчути сенс авторських пісень під гітару (CripteX привіт), розсмакувати справжній банош і теплоту щирих слів..

Життя стає повноцінним коли маєш з ким розділити свою радість і воно не пробачає змарнованих днів..

13.07.20р.